Листочок в Україну

Бачу Сейм, над ним місточок.

Вкину в воду я листочок.

Хай пливе він в Україну, -

В мою рідну Батьківщину.

Бо була я в тім краї,

Де водицю Сейм збирає

І несе у ті краї,

Про які думки мої.

Передай привіт, листочок,

У вишневий мій садочок,

Де хрущі гудуть у вишні,

Квіточки мої розкішні

Там залишили свій слід.

Передай і їм привіт.

Дар’я Холодова

Матусині сльози

У нас було сімейне свято.

День такий для нас настав:

Слід було вітати брата,

Бо відмінником він став.

В будь-яку ж святкову днину

Звикли ми, як зазвичай,

Запросити всю родину

Разом пити з тортом чай.

У той день було так само:

Тато торт смачний приніс ,

Чай заварювала мама,

На стіл ставила сервіз.

Я допомагати стала:

Працювала, як могла.

Мама ж пташкою літала,

Така радісна була.

За столом вітали брата.

В нас традиція така:

Першим слово має тато.

Він хвалив відмінника.

Мама теж сказать хотіла

Слово вдячності палке,

Та щось в горлі затремтіло,

Лиш змогла сказать таке:

«Синку!» ̶ й далі вже не в змозі

Говорити. По щоці

Потекли щасливі сльози

Й розтеклися по лиці.

Брат аж вискочив з-за столу,

До матусі притуливсь.

̶ Мам, не плач, бо я ж у школі

Не на двійки рік учивсь!

̶ Плачуть синку від нещастя.

Я ж не плачу, вір мені.

То у мене сльози щастя

За твій успіх в навчанні.

Були й інші ще моменти

Як завжди в дні святкувань:

Дружні жарти, компліменти

Й безліч різних привітань…

Довго я вночі не спала,

Мрії не давали спать.

Я собі запланувала

Теж відмінницею стать.

Отже будеш, рідна нене,

І про доню гарне чуть.

Хай у тебе і за мене

Сльози щастя потечуть.

Дар’я Холодова

Моя Україна

Моя рідна Україно!

Це моя все Батьківщина!

Пам’ятаю з малих літ

Найгарніших квітів цвіт!

Я свій дім ніколи не покину,

Бо кохаю неньку Україну,

Народилась тут, на Харківщині,

І тут живе моя родина!

Анастасія Д’якова

Весна

В небі сонечко сіяє,

Останній сніг вже розтає,

Уже надворі тепло стало,

Та пташки гніздечко в’ють.

Перші проліски виходять

Із останнього сніжку.

Починає зеленіти все навколо, навкруги,

Дочекались ми нарешті довгожданої весни!

Ангеліна Дерепко

Країна моя

Україна! Ти наша країна!

Затишна, світла, моя!

Я щасливо буду тут жити,

Бо є в мене дім, і тепло, і сім’я.

І друзів багато я маю,

І вірних, і добрих таких.

Та все, що найкраще, бажаю,

Усім і країні моїй.

І де я не буду – ніколи

Не стану лишати все це,

Бо я дуже люблю це коло,

Що вросло в мою душу і серце.

Марія Тріщенко

Я люблю свою країну

Я люблю свою країну,

Бо ж ми сім’я.

Я люблю свою землю,

Де народилася я.

Моя країна дуже мила:

Сади, лани, наша калина,

Верба, що хилиться в журбі,

І стан схилився до землі.

Українці щирі дуже,

І до них я не байдужа.

І за це я вдячна дуже,

Бо ж пишаюсь ними я.

Кристина Суворова

Рідна Україна

Одна-єдина

Рідна Україна –

Моя незалежна

Батьківщина!

Я тебе буду пам’ятати віки,

Моє серце належить тобі.

Калина біля струмка,

Там тече прозора вода.

Тече струмочок поміж гори,

Він не засохне ніколи.

Наші традиції, наші права.

Ми дружна єдина країна!

Катерина Шинкар і Марія Пророка

Зима

Завітала до вікна

Білосніжна ця зима,

Виростила зимові квіти –

Ромашки й айстри,

Але дивні айстри ці –

Білі-білі.

Бачу й папороть я там.

Мило дивитись на візерунки нам.

Гарна ця зима

Принесла такі дива!

Катерна Шинкар

Ненька Україна

Є у мене друга ненька,

Ім’я її відоме всім.

Вона одна єдина й незалежна,

Вона ж і є для мене дім.

Її кохаєм я і ти

І не дамо її згубити.

Ім’я у неї гарне дуже й милозвучне,

Як пташиний спів.

І звуть її рідненька Україна!

Вона єдина у моїй душі!

Дар’я Попкова

Зима. Весна

Зима… чудова це пора,

Якби вона булла б ще довша

На день чи два,

А ліпше місяць - півтора.

Зимою весело гуляти і грати з друзями в снігу.

Невже це вже кінець зими?

Не встигли ми награтись,

Але весна іде сюди.

Зима лягає спати.

І все…

Весна вдягла корону,

І річка весело тече,

Радіє все, природа також.

Весна- красна нас обійме,

У неї лагідні долоні,

І щастя пурхає, як птах,

Усе радіє біля нас!

Дар’я Попкова

Кит

Хочу перетворитися на кита

Він великий, його зразу видно.

Я крихка,

А мені працювати плідно

Й не тремтіти,

Не скрипіти, не тліти…

Ні! Нерозумна яка:

НА КИТА,

Хіба доля його легка?

Так, він сильний,

Та всім видно,

Як важко пливти

У холодній воді, крізь лід.

Він - великий живий пліт,

Йде на веслах самих…

Нерозумна яка,

Щось замріялась,

Мрії,

Швидеити без них.

Працювати пора.

Працювати плідно…

Олександра Кіяшко

***

Це місто пахне м’ятою,

Корицею, лавандою.

Солодко пахне морозиво лимонне…

Ватою

Напхані всміхнені кролики -

Тканинні дитячі забавки.

Між вати серденько тьохкає.

Живе!

Голуби походжають з дамами,

Із голубками м’якоперими.

Від кохання здригають крилами

І літають над містом парами,

Забуваючи про манери.

А мене пригощають кавою

Із цитриною та скоринкою .

Я крокую містом з торбинкою.

Там ромашки блакитні під марлею –

На щастя!

Уже дзвонять в соборі дзвони,

У фонтані блищить монетка.

«Я бажаю, вернутись бажаю».

Вже і потяг гуде на пероні.

Рушаю.

Олександра Кіяшко

***

У тумани закутане марево

Помаранчеве.

Я іду під дощем примарою,

Трохи незграбно, та все ж усміхаючись.

Іду не озираючись,

Лиш сама те марево бачачи

Помаранчеве…

Творчість та матуся

Як же просто творити вірші й пісні,

Якщо в тебе є хоч щось у душі.

І є в тебе люди - натхнення .

А в голові – суцільні майстерні.

Як добре, що у когось є збіг із думками,

Наприклад ,у тебе і у твоєї мами,

І ллються тоді рядки за рядками,

Якщо у житті є така людина, як МАМА!

Не страшні тобі ні страждання,

Ні навіть найглибші серцеві рани.

Дар’я Кузьміна

***

Світає. Дивина.

Цвіте і дише Україна,

Росте і славиться вона,

Плека, голубить свого сина.

Та щось змінилося ураз:

Нема ні поля, ні долини.

Війна все проковтнула, й нас

Вже не обнімуть полонини.

Забрала душу й тіло в нас старенька,

Кривава, жертвенна війна.

І день, і ніч ридає ненька,

Нещасну долю проклина.

«О мамо, що ти собі маєш,

Чому ти плачеш, моя ненька?

По кому свої сльози ллєш?

Чому ридаєш дорогенька?»

«Та ти ж мене на старість літ покинув,

Синочок, милий, ріднеє моє маля.

Ти до землі тепленької полинув.

Чим ж краще матері ця окривавлена земля?!»

Не гасне, гомонить війна,

Розбила всі міста і села.

І вже нема того лиця

Святого, на що бездітна сльози лила.

Немає матері, нема вікна,

Де та старенькая сиділа.

Нема її, напевно, померла,

Вітчизна у собі її похоронила.

І хоч ти мав і благородную мету,

І тобі вдячна Батьківщина,

Немає долі гіршої за ту,

Коли батьки хоронять сина.

Катерина Циб

***

Зоряна ніч настала.

Місяць на небо зійшов.

Вона все надію плекала

Милого побачити знов.

Давно на війну він подався

Вкраїну боронити свою.

Він ворогів не злякався

І, може, загинув в бою.

Дівчина проронить сльозу:

«Ну чом ти, мій милий,

Ну чом, чорнобривий,

Мене ти покинув саму?»

Зоряна ніч настала.

Зірки по небу пливуть.

Сидить кохана, тай заспівала,

Більше її не знайдуть.

Більше не скаже «кохаю»

Серце її нікому:

«Бо вже я його не маю,

Давно вже віддала йому».

Тихая літня година,

Брижі по озеру йдуть

Стрибнула в воду юна дівчина,

Води її обіймуть.

Може вона мавкою стала,

А, може, втонула вночі,

В синій глибині става,

В холодній зірковій ріці.

Плаче родина, горює,

Плачуть озера, ліса.

Мати дівчини бідкує,

Плаче козак зокрема.

Він повернувся із бою,

Не втратив свойого життя.

Але змінив дівчини він долю,

Не вбачив її майбуття.

І що тепер стало із нею?!

Якби ж він відправив листа,

Не перетворив у Лорелею,

Вберіг би коханій життя.

Тепер на вічні страждання

Обрік він своє існування,

Бо дівчину ту не вернути

Й кохання нове не здобути.